М’ята перцева

М’ята перцева; м’ята холодна; мята перечная; Mentha piperita — багаторічна трав’яниста опушена рослина родини губоцвітих.

Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30—55 см заввишки.

Листки супротивні, короткочерешкові, яйцеподібно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті.

Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосоподібне суцвіття; чашечка правильна, п’ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або п’ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою.

Плід складається з 4 однонасінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні — липні.

Поширення. М’ята перцева в дикому стані не росте. Вона є гібридом, одержаним від схрещування м’яти водяної (Mentha aquatica) з м’ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Menthae piperitae) і листя (Folia Menthae piperitae) м’яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і стебла відкидають. Сухого листя виходить 7—8 %. Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності — 2 роки. Сировина є у продажу в аптеках.

Хімічний склад. Листя м’яти перцевої містить до 2,75 % ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової та валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м’яти перцевої є флавоноїди, урсолова й олеанолова кислоти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

Фармакологічні властивості і використання

Терапевтична активність м’яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження, яке супроводжується рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія.

Як зовнішній засіб настій м’яти перцевої вживають для полоскання ротової порожнини при неприємному запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по пів склянки 4 рази на день).

При неприємному запаху з рота болгарські лікарі рекомендують полоскати ротову порожнину настоєм м’яти на червоному вині й одночасно приймати цей настій усередину по 1 столовій ложці 2—3 рази на день.

Свіже листя м’яти прикладають до лоба при сильному головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащування ділянок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами.

Широко використовується м’ята і для перорального застосування. При прийманні всередину препарати м’яти підсилюють секрецію травних залоз, збуджують апетит, прискорюють евакуацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальтику), пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (діють вітрогінно), знижують тонус гладеньких м’язів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилюють жовчоутворювальну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються жовчогінним властивостям еквівалентної кількості листя м’яти), виявляють седативну і слабку гіпотензивну дію.

Пероральне лікування препаратами м’яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові коліки, метеоризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводжуються спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам’яна хвороба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних невротичних станах.

Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов’язаних зі спазмами судин головного мозку.

Листя м’яти входить до складу вітрогінних чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлункового чаю.

М’ятну олію і ментол використовують per se або у складі фітопрепаратів і комплексних лікувальних засобів.

Слід пам’ятати, що передозування ментолу або інших препаратів м’яти може спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння ментолом зменшується.

Лікарські форми і застосування

Внутрішньо:

• настій із листя (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день за 15 хвилин до їди;
• олію м’яти перцевої (Oleum Menthae piperitae) по 1—3 краплі на прийом як вітрогінний засіб;
• таблетки м’ятні (Tabulettae olei Menthae) по 1—2 таблетки на прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при нудоті і блюванні, спазмах гладеньких м’язів;
• м’ятні краплі (Tinctura Menthae piperitae) по 10—15 крапель на прийом при невралгічних болях;
• ментол (Mentholum) по 2—3 краплі 5%-ного спиртового розчину на грудочці цукру під язик при стенокардії та як заспокійливий засіб;
• таблетки «Пектусин» (Tabulettae «Pectusinum») призначають при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (тримають у роті до повного розсмоктування);
• валідол (Validolum) по 4—5 крапель на грудочці цукру або по 1 таблетці при стенокардії, неврозах, істерії та як протиблювотний засіб при морській і повітряній хворобі (тримають у роті до повного розсмоктування);
• оліметин (Olimetinum) призначають при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобі (див. статтю Маслина європейська);
• «краплі Зеленіна» по 20—25 крапель 2—3 рази на день при неврозах серця, що супроводжуються брадикардією;
• корвалол (Corvalolum) призначають при неврозах з підвищеною збудливістю, нерізко виражених спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні й гіпертонічній хворобі в початковій стадії та при спазмах кишечника (див. статтю Валеріана лікарська).

Зовнішньо:

• ванни з відвару (50 г листя на 1 відро води);
• полоскання настоєм листя на червоному вині (готують у співвідношенні 1 : 10);
• компреси, обмивання і полоскання настоєм листя на воді (1 столова ложка сировини на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують);
• олія м’яти перцевої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків і паст;
• м’ятна вода (Aqua Menthae piperitae) для полоскання ротової порожнини;
• краплі зубні — по 2—3 краплі на шматочку вати вкладають у дупло хворого зуба;
• ментол застосовують як болетамувальний (відтяжний) засіб при невралгіях, міалгіях і артралгіях (розтирання 2%-вим спиртовим розчином або 10%-вою олійною суспензією),
• при сверблячих дерматозах (натирання 0,5%-вим спиртовим розчином або 1%-вою ланоліново-вазеліновою маззю),
• при мігрені (натирають скроні ментоловим олівцем) та як протизапальний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (змащування, інгаляції, закапування у ніс);
• бороментол (Borromentholum) застосовують як антисептичний і болетамувальний засіб для змащування шкіри при сверблячці, невралгії та для змащування слизової оболонки носа при ринітах;
• краплі «Евкатол» (Guttae Eucatolum) для полоскання при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (5—10 крапель на склянку води);
• меновазин (Menovasinum) для розтирань (2—3 рази на день) при невралгіях, міалгіях, артралгіях, сверблячих дерматозах;
• аерозоль «Камфомен» (Aerosolum «Camphomenum») для лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, головним чином гострих ринітів і фарингітів (інгаляції проводять 3—4 рази на добу після їди; дітям до 5 років і хворим, які працюють в умовах підвищеного запилення повітря, призначати препарат не рекомендується);
• інгакамф (кишеньковий інгалятор) застосовують для інгаляцій при гострих ринітах;
• мазь «Ефкамон» (Unguentum «Efcamonum») для розтирань при артритах, міозитах, невралгіях тощо (втирають у шкіру по 2—3 г 2—3 рази на день і покривають теплою пов’язкою);
• валідол використовують у вигляді 5—10%-вого спиртового розчину для заспокоєння свербежу шкіри;
• мазь «Гевкамен» (Unguentum «Geucamenum») для розтирань при невралгіях, міалгіях тощо.

За редакцією академіка А. М. Гродзінського.