Смородина вимоглива не тільки до вологості ґрунту. Вона погано розвивається і при недостатній вологості повітря. Тому в зоні Степу та в Криму з настанням спеки листя опадає навіть при зрошенні. Добре розвивається вона лише на вологих повітропроникних ґрунтах.
Важкі глинисті, сирі та холодні ґрунти потрібно спеціально підготувати під цю культуру. Їх насамперед треба збагатити органічною речовиною. Для цього садивні ями засипають підготовленою ґрунтовою сумішшю, що забезпечує доступ повітря у шари, де залягає основна маса коренів.
Зимо- та морозостійкість смородини залежить від походження сорту і зони вирощування. Сорти європейського походження на Поліссі і в Лісостепу часто підмерзають, тоді як сибірські форми тут не пошкоджуються низькими температурами.
На характері перезимівлі позначаються також кліматичні умови минулого року. Так, у рослин, виснажених урожаєм, уражених небезпечними грибними хворобами (борошнистою росою, антракнозом, бокальчастою іржею) та пошкоджених шкідниками (златкою, склівкою, бруньковим кліщем) зимостійкість знижується. При нормальних умовах вирощування на Поліссі і в Лісостепу сибірські форми смородини взимку витримують морози до 35… 40 °С.
Червоні та білі порічки, на відміну від смородини, витримують як нестачу вологи в ґрунті, так і підвищену сухість повітря. Зимостійкість їх вища, ніж у сортів смородини європейського походження. Але несприятливі умови під час вегетації порічок також знижують стійкість їх взимку проти низьких температур.
Особливості росту і плодоношення
Смородина й порічки за будовою куща, особливостями росту і плодоношення мають багато спільного. Кущі їх досягають висоти 1,5–2,5 м і в діаметрі — до 2 м. Надземна частина регулярно оновлюється за рахунок росту прикореневих пагонів та омолодження старих гілок. Прикореневі пагони, що утворюються з підземних бруньок, у перший рік вегетації не розгалужуються. Вони обростають плодовою деревиною навесні другого року і перетворюються на скелетні гілки. У нижній частині однорічного приросту багаторічних гілок розміщені ростові бруньки, у верхній — плодові, а в середній — змішані (плодові й ростові). Перетворення вегетативних бруньок на плодові відбувається в напрямку від основи до верхівки пагонів. Ростовими бруньками закінчуються всі однорічні пагони.
Плодові утворення являють собою вкорочені гілочки, на яких розміщуються листкові та плодові (змішані) бруньки.
У порічок на сильних однорічних пагонах (30–50 см і довших) бічні бруньки в основному ростові, а на слабких (до 25–30 см) — квіткові. Характерно, що у верхній частині таких середніх за розміром пагонів бруньки розміщені скупчено. Тому у порічок виявляється ярусність у розміщенні плодових утворень, і грона в місцях закінчення річного приросту розташовані скупчено. На слаборослих пагонах (до 15 см) утворюються бічні прості квіткові бруньки, з яких розвиваються тільки суцвіття.
Ці особливості розвитку пагонів у смородини й порічок потрібно враховувати під час формування кущів та щорічного обрізування.
Скелетні гілки на 4–5-й рік послаблюються в рості. І чим старіша гілка, тим менший на ній верхівковий приріст. Плодів на таких гілках менше і вони дрібніші, тобто продуктивність гілок знижується.
Найбільш урожайні гілки смородини — 2–4-річні, порічок — 3–7-річні. Основна маса коренів розміщується на глибині 10–50 см.
Розмноження смородини та порічки
Смородину й порічки найчастіше розмножують здерев’янілими живцями та відсадками. Ці способи ґрунтуються на здатності висаджених у ґрунт живців або прикритих землею стебел, не відокремлених від материнських кущів, утворювати корені.
Для розмноження заготовляють сильні однорічні, здерев’янілі пагони, з яких нарізують живці 8–10 мм завтовшки і 18–20 см завдовжки. Якщо на пагонах є листки, їх видаляють. Живці висаджують у добре підготовлений ґрунт, залишаючи на поверхні одну бруньку. Підготовляти живці та висаджувати їх у ґрунт найкраще у вересні — першій декаді жовтня. При садінні навесні заготовлені восени живці протягом зими зберігають прикопаними в ґрунті. Зберігають їх також у підвалі чи погребі у вологому піску.
Якщо смородину і порічки розмножують горизонтальними відсадками, навесні біля кущів роблять борозенки глибиною 3–5 см, куди вкладають 1–2-річні гілки, пришпилюючи їх дерев’яними шпильками. Коли з бруньок відростуть пагони висотою 12–15 см, основи їх загортають вологим ґрунтом. Через 15–20 днів ґрунт насипають вдруге. За таких умов біля основ стебел відростають корені. Восени пригнуті гілки відокремлюють від материнського куща. Вкорінені однорічні пагони розрізають на окремі саджанці. Сильні, з добре розвинутою кореневою системою, використовують для закладання нових насаджень, а слабші дорощують.
Передпосадкова підготовка ґрунту
Смородина вимогливіша до вологості ґрунту і повітря, ніж інші ягідні культури. Порічки, на відміну від смородини, стійкіші до нестачі ґрунтової вологи, а також витримують підвищену сухість повітря.
Підготовка ґрунту відіграє важливу роль у забезпеченні доброго росту, плодоношення і часу продуктивного використання насаджень. Тому, готуючи ґрунт для смородини і порічок, ретельно знищують кореневищні та коренепаросткові багаторічні бур’яни.
Для нормального розвитку кореневої системи та росту однорічних пагонів і скелетних гілок ґрунти з глибоким гумусовим горизонтом орють чи перекопують на 27–30 см, а з неглибоким (дерново-підзолисті) — на глибину орного шару.
Оскільки на ґрунтах з кислою реакцією розчину пригнічується ріст смородини і знижується врожайність, то їх вапнують.
В умовах присадибного і колективного садівництва часто немає можливості удобрювати ґрунт перед садінням смородини й порічок. В такому разі добрива вносять у садивні ями, даючи на кожну з них 3–6 кг перегною. Коли органічних добрив немає, вносять лише мінеральні з такого розрахунку: аміачної селітри 20–30 г, суперфосфату 40–60 г і калійної солі 15–25 г. Якщо вносять органічні й мінеральні добрива одночасно, норми мінеральних зменшують наполовину. Внесені добрива ретельно перемішують з ґрунтом на всю глибину ями.
Садіння смородини і порічки
Смородину і порічки можна садити восени і навесні, коли рослини перебувають у стані спокою. Найкраще садити восени у вересні — жовтні. Висаджені у цей час рослини до кінця вегетаційного періоду встигають добре приживитися. Якщо саджанці восени не посаджені на постійне місце, їх висаджують рано навесні — відразу після розмерзання ґрунту. Найкращі результати мають при садінні до розпускання бруньок.
Краща площа живлення для низькорослих сортів смородини й порічок 1,5×1,25 м. Ширина міжрядь для сильнорослих сортів 2 м. Ями копають безпосередньо перед садінням по розміру кореневої системи.
Саджанець у яму ставлять вертикально або похило під кутом 45°. Коренева шийка повинна заглиблюватися на 5–10 см. Після осіннього садіння навесні, а також відразу після весняного садіння обов’язково зрізують надземну частину, залишаючи лише невеликі стебельця з 2–3 бруньками. Висаджені рослини поливають з розрахунку відро води на 2–3 рослини.
Обробіток ґрунту
Своєчасний та якісний обробіток міжрядь, а також утримання ґрунту в чистому від бур’янів стані сприяють доброму росту рослин. Регулярне розпушування забезпечує доступ повітря до коренів і створює сприятливі умови для життєдіяльності корисних мікроорганізмів. За вегетаційний період ґрунт навколо кущів розпушують 5–7 разів, а восени перекопують лопатою або чотиризубовими вилами на глибину 8–12 см.
У зонах нестійкого зволоження й особливо без зрошення ґрунт навколо кущів мульчують соломистим гноєм, перегноєм, соломою та іншими матеріалами шаром 6–8 см. Мульчують навесні після першого розпушування. За таких умов протягом літа відпадає потреба у розпушуванні ґрунту. Окремі проростаючі бур’яни виполюють. Мульчу з соломи згрібають восени.
Удобрення смородини
Якщо в ґрунт перед садінням вносили органічні та фосфорно-калійні мінеральні добрива, то в перші роки після садіння дають лише азотні в нормі 45–60 г поживної речовини (140–180 г аміачної селітри або 100–130 г карбаміду) на 10 м² площі.
На третій і в наступні роки кущові ягідники та малину щорічно удобрюють азотними, фосфорними і калійними мінеральними добривами та раз на два роки — органічними. У таблиці наведено норми добрив під малину та кущові ягідники в поживній речовині.
Добрива перераховують з кількості грамів поживної речовини, яка наведена у таблиці, на кількість конкретного виду добрива так: зазначену кількість поживної речовини потрібно помножити на 100, а здобуту цифру поділити на число процентів поживної речовини, що є у добриві.
Наприклад, якщо на 10 м² потрібно внести 90 г поживної речовини азоту у формі карбаміду (містить 46 % поживної речовини), то норма добрив становитиме 196 г (90 * 100 : 46).
Органічні, а також фосфорно-калійні мінеральні добрива краще вносити восени під перекопування (чи під оранку), а азотні — навесні під перший обробіток ґрунту.
Якщо ж восени з будь-яких причин органічні добрива, а також фосфорно-калійні мінеральні не внесли, то роблять це навесні під перекопування (чи під оранку).
Норми добрив під ягідники
Органіку (гній, компост) вносять у кг на 10 м² 1 раз на 2 роки. Мінеральні добрива вносять у г корисноїречовини на 10 м². K₂O (оксид калію). N (азот). P₂O₅ (оксид фосфору).
| Зона і ґрунти | Органіка | Смородина, аґрус N | Смородина, аґрус P₂O₅ | Смородина, аґрус K₂O | Малина N | Малина P₂O₅ | Малина K₂O |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Полісся(дерново-підзолисті, світло-сірі лісові) | 30 кг | 90 г | 90 г | 90 г | 90 г | 90 г | 90 г |
| Прикарпаття, Карпати, Закарпаття(дерново-підзолисті, буроземно-підзолисті, дерново-буроземні) | 30 кг | 90 г | 60 г | 60 г | 90 г | 60 г | 90 г |
| Лісостеп(сірі та темно-сірі лісові, чорноземи опідзолені та чорноземи типові) | 25 кг | 90 г | 45 г | 135 г | 90 г | 45 г | 90 г |
| Степ(чорноземи звичайні та чорноземи південні, темно-каштанові ґрунти) | 20 кг | 90 г | 90 г | 60 г | 90 г | 60 г | 45 г |
Заходи боротьби зі шкідниками та хворобами смородини
Ранньою весною (до появи зеленого конуса) обприскати кущі смородини 3% нітрафеном для знищення борошнистої роси.
Навесні і протягом літа вирізати і спалити сухі, викривлені або недорозвинені пагони, а також пагони, пошкоджені златкою і скляницею.
Після розпускання бруньок при появі попелиць і аґрусових пильщиків обприскати 0,1% емульсією 25% к. е. Ровікурта або 0,6% емульсією 10% к. е. карбофосу, або 0,05% емульсією 25% к. е. анометрину-Н з додаванням 0,3% хлорокису міді проти антракнозу та інших хвороб.
Перед цвітінням і відразу після закінчення цвітіння кущі смородини і ґрунт під ними обприскати 0,7% суспензією колоїдної сірки проти борошнистої роси і смородинового брунькового кліща з додаванням 0,3% хлорокису міді проти антракнозу і білої плямистості листя і 0,9% 10% препарату карбофосу при наявності смородинової галиці.
Через 10 днів після цвітіння і після збирання врожаю обприскати кущі 0,7% суспензією колоїдної сірки проти борошнистої роси або препаратом кетафон (10% к. е.) в концентрації 7,5%.
Через 20 днів після цвітіння обприскати кущі 0,9% емульсією 10% препарату карбофосу проти смородинової златки і склянки з додаванням 0,7% колоїдної сірки проти борошнистої роси.
Формування й обрізування кущів
Щоб підтримувати високу врожайність кущів протягом тривалого періоду, їх потрібно правильно сформувати й регулярно замінювати низькопродуктивні гілки більш урожайними. Смородина краще плодоносить на сильних однорічних бокових приростах, які розміщені на 2–3-річних гілках першого і другого та на розгалуженнях третього і вищих порядків. Тому в неї найцінніші сильні бокові розгалуження 2–3-річних гілок.
Плодові бруньки порічок найчастіше розміщуються на 2–3-річній деревині, на межах приростів. Кільчатки порічок довговічніші, ніж смородини, тому на плодоношення в них залишають і старіші гілки — до 6–7-річного віку.
Чим сильніший однорічний приріст у кущів, тим кращі умови для одержання високих урожаїв створюються на наступний рік плодоношення.
У саджанців першого року (пізно восени або на початку зими до випадання снігу) в кожному кущі вирізують біля землі недорозвинуті однорічні пагони. Залишають для формування куща 2–4 найсильніших. З них наступного року виростають перші скелетні гілки.
Восени наступного року в кожному кущі залишені минулого року 2–4 однорічні гілки перетворюються у дворічні скелетні з розгалуженням (з однорічним приростом) 20–40 см завдовжки кожне. На цих гілках формується перший врожай. З основи кущів виростають ще 3–5 нових прикореневих пагонів, які в рік утворення не розгалужуються. Пізно восени або на початку зими слабі прикореневі пагони видаляють, а 2–3 найсильніших залишають для створення наступного року нових скелетних гілок молодшого віку.
На третій рік восени кущ буде складатися з розгалужених 2–4 трирічних гілок, 2–3 (і більше) дворічних з обростаючою деревиною і 2–3 (і більше) однорічних прикореневих пагонів. У цьому році гілки 2–3-річного віку плодоносять. Після закінчення вегетації слабі однорічні прикореневі пагони видаляють. Якщо серед них усі сильнорослі й рівномірно розміщені в кущі, їх залишають для створення нових скелетних гілок. Поламані гілки видаляють під час вегетації чи після її закінчення незалежно від їх віку.
У кінці четвертого року кущ буде мати 2–4-річні плодоносні гілки, а також однорічні прикореневі пагони, слабі з яких (як і в попередні роки) видаляють, а з сильнорослих формують молоді скелетні гілки. Кущі смородини й порічок п’ятирічного віку будуть мати в середньому 10–15 гілок різного віку. В одних сортів їх може бути менше, в інших — більше.
Плодушки у смородини недовговічні, і найбільша кількість їх розміщується на приростах 1–3-річної деревини. Протягом перших 3–4 років скелетні гілки дають сильний приріст і на них утворюється багато кільчаток. Надалі ж інтенсивність росту їх зменшується і продуктивність знижується. Крім того, на гілках смородини, старших 5–6-річного віку, які характеризуються слабим приростом (менше 20 см), зав’язуються дрібні ягоди. Ці гілки вирізають, а замість них залишають таку саму кількість однорічних добре розвинутих прикореневих пагонів.
У порічок урожай знижують гілки 7–8-річного віку, їх також у рівнозначній кількості заміняють однорічними пагонами.
Дальше формування й обрізування кущів полягає в систематичному проріджуванні кущів, видаленні пошкоджених склівкою, златкою чи галицею, поламаних, недорозвинутих гілок. Усі видалені гілки спалюють.
Збирання врожаю
Ягоди смородини й порічок збирають за один раз, коли плоди їх набули повної стиглості. Передусім збирають ягоди сортів, які при достиганні тримаються не міцно й осипаються. Плоди порічок, як правило, можуть висіти у гроні стиглими й не осипатися більше 5–10 днів. Збирають їх з гронами.
Ягоди смородини, призначені для перевезення на далеку відстань або для тимчасового зберігання у свіжому вигляді, збирають не зовсім стиглими разом з гронами. Транспортують смородину й порічки в різній тарі (тільки не в оцинкованому посуді) місткістю до 10 кг. Найкраще продукція зберігається і транспортується в ящиках або кошиках місткістю 4–6 кг. Для використання ягід на місці смородину збирають без грон. Зібрані плоди, призначені для перевезення чи кількаденного зберігання, збирають з гронами. Найкраще перевозити й реалізувати у тій самій тарі.
Оптимальний строк використання плодоносних кущів. У колективних садах чи на присадибних ділянках на родючих ґрунтах смородину найдоцільніше вирощувати на одному місці 12–14, а на бідніших — 10–11 років. Порічки вирощують на одному місці 13–15 років.
Оптимальний строк використання плодоносних кущів
У колективних садах чи на присадибних ділянках на родючих ґрунтах смородину найдоцільніше вирощувати на одному місці 12–14, а на бідніших — 10–11 років. Порічки вирощують на одному місці 13–15 років.
За редакцією кандидата біологічних наук А. С. Матвієвського
