В Україні значну частину року худобу доводиться утримувати в приміщеннях. Тому важливо створити необхідні умови для життя і продуктивної діяльності тварин, що можливо лише у разі дотримання певних зоогігієнічних вимог до приміщень.
Ділянку для сараю вибирають на віддалі не менше 15 м від житлових будівель. Розміщувати її необхідно дещо нижче за рівнем рельєфу відносно житла і колодязя, щоб вона мала невеликий ухил у протилежному напрямку.
Будують сарай з цегли, черепашнику, саману, дерева. Якщо для цього використовують матеріали на цементному розчині, то, щоб запобігти проникненню ґрунтової вологи до стін, кладуть на фундамент толь або руберойд. Форма і розміри приміщення можуть бути різними, що залежить від смаку і можливостей господаря, але не менше 3 х 4 м і висотою 2,2—2,3 м.
Стіни зсередини краще оштукатурювати сумішшю цементу і вапна, яке є одночасно добрим дезінфікуючим і висушувальним матеріалом. На висоті 1,5 м від підлоги влаштовують вікна так, щоб всередині приміщення рівномірно освітлювалось. Величину заскленої частини вікон визначають, поділивши площу підлоги на 14. Для збереження тепла у зимовий період передбачають подвійні рами. Якщо взимку стіни промерзають, їх зовні можна утеплювати, використовуючи для цього кулі соломи, стебла кукурудзи чи соняшника.
Стелю потрібно обов’язково утеплювати, інакше в холодну пору року вона буде мокріти, а конденсована волога капатиме на тварин. Зверху її покривають глиною, перемішаною з солом’яною січкою або мохом товщиною не менше 2 см, а на неї рівномірним товстим шаром настеляють мох, тирсу, подрібнену солому тощо.
Підлогу роблять дерев’яну, асфальтову чи бетонну. Необхідно, щоб вона була вищою від поверхні землі на 15—20 см. Бетонна підлога міцна, але холодна, тварини на ній сковзаються, а підстилка легко зсувається. Асфальтова значно краща. Але найповніше відповідає зоогігієнічним вимогам дерев’яна підлога. Її настилають з товстих дощок (40—50 мм) або обаполів, щільно підганяючи їх один до одного. Під дошками не повинно бути вільного простору. Зверху підлога має бути рівною і непроникною для сечі. Для її стікання дошки кладуть з нахилом від годівниці з розрахунку 1—1,5 см на кожен метр стійла. Розмір стійла для корови — 2 м за довжиною і 1,5—1,8 м за шириною. Для теляти, яке звичайно у домашньому господарстві утримують разом з коровою, розміри стійла чи станка залишаються такими ж. Годівницю обладнують під стіною довжиною, що дорівнює ширині стійла, шириною знизу 45—50, зверху 80 см, висота її передньої стінки 25—30, задньої 80—90 см.
Стійла й годівниці для корови і теляти відгороджують одне від одного. З передньої стінки годівниці встановлюють міцні дерев’яні стояки, до яких зверху прибивають товсті 26 рейки на рівні передньої стінки годівниці. До рейки кріплять прив’язь корови і теляти.
В кінці стійла, впоперек його, обладнують лоток, по якому сеча і гноївка виводяться назовні в спеціальну яму. Лоток має бути шириною 40, висотою 10—15 см і повинен мати ухил для стікання рідини. Яму влаштовують зовні приміщення на віддалі 100 см від стіни. При визначенні об’єму її виходять з того, що одна доросла тварина виділяє сечі за добу 10—12, а молодняк 4—5 л. Стіни і дно ями викладають цеглою або роблять з бетону. Зверху її треба добре закривати і обгороджувати. На зиму на кришку ями кладуть товстий шар гною, щоб гноївка не замерзала.
Щоб звільнити приміщення від шкідливих газів, які виділяють тварини, обладнують припливно-витяжну вентиляцію, встановлюючи спеціальну трубу. Її виготовляють із дощок товщиною приблизно 25 мм. Дошки збивають так, щоб всередині труби на протязі всієї її довжини проходили чотири канали з однаковою шириною стінок (15—20 см). Над гребенем даху труба повинна виступати на 50—70 см. Зверху її щільно закривають кришкою, нижче якої на віддалі 5—6 см роблять отвір до кожного каналу. Внизу труби влаштовують рухомий клапан, за допомогою якого регулюють приплив повітря. Трубу обов’язково потрібно утеплювати.
Двері до приміщення мають бути такими, щоб корова могла вільно в них пройти. На зиму їх також утеплюють.
Недалеко від приміщення вибирають місце для складування гною.
