Ялиця сибірська; пихта сибирская; Abies sibirica —високе (до 30 м заввишки) вічнозелене дерево родини соснових.
Має вузькопірамідальну крону і циліндричний стовбур, укритий темно-сірою гладенькою, місцями з поперечними зморшками корою.
Листки (хвоїнки) лінійні, плоскі, 15—30 мм завдовжки і 1—1,25 мм завширшки, дуже м’які, одиничні, розміщені густо, дворядно, зверху темно-зелені, зісподу з двома білуватими смужками (смужки з 4—6 ліній кожна), на верхівці виїмчасті.
Чоловічі шишечки поодинокі, пазушні, розміщені у верхній частині торішніх пагонів самих верхніх гілок.
Жіночі шишечки розміщені в нижній частині торішніх пагонів, складаються з численних зеленуватих або червонуватих насінних і покривних лусок; нестиглі шишки буро-червоні, стиглі — ясно-коричневі, прямостоячі, яйцевидно-циліндричні, 5—8 см завдовжки і 2— 4 см завширшки, після достигання розсипаються (на пагонах залишаються лише їх стрижні); покривні луски їх коротші за насінні приблизно вдвоє і тому не висуваються за них.
Запилюється у травні—червні.
Поширення. Ялиця сибірська походить із Сибіру. На території України її культивують у садах і парках.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують бруньки, зелені цьогорічні пагони (далі — пагони), зелені нестиглі шишки (далі — шишки), хвою, живицю і продукти її переробки. Правила заготівлі бруньок, шишок і хвої див. у статті Ялина європейська.
Пагони збирають протягом травня й у першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю (терпентин) заготовляють у період росту молодих шишок (червень—серпень) у суху погоду.
Жовна (вмістилища живиці) знаходяться в корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б’ють дерев’яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів. Низ жовна проколюють загостреною трубочкою і видавлюють живицю у пляшку або банку. З живиці одержують скипидар (Oleum Terebinthinae).
З хвої, пагонів і шишок одержують ефірну олію, яка є сировиною для виробництва синтетичної медичної камфори.
Хімічний склад. Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію (0,6—3,0%), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (у хвої понад 0,3%), каротин, токофероли. До складу ефірної олії входять борнілацетат (30—60%), вільний борнеол, камфен (10%), α-пінен (10%), β-пінен, сантен, бісаболен, дипентен, феландрен.
Живиця являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70%, в ефірній олії (скипидарі). Головними складовими частинами смоли є смоляні кислоти (до 50%) і резени.
Фармакологічні властивості і використання
У науковій медицині широке застосування знаходять препарати камфори:
- розчин камфори в олії 20%-ний для впорскувань (Solutio Camphorae oleosae 20% pro injectionibus),
- олія камфорна для зовнішнього застосування (Solutio Camphorae oleosae ad usum externum),
- мазь камфорна (Unguentum Camphoratum),
- спирт камфорний (Spiritus Camphoratus),
- розчин камфори і саліцилової кислоти спиртовий (Solutio Camphorae et Acidi salicylici spirituosa),
- краплі «Дента» (Guttae „Denta”).
При введенні під шкіру розчини камфори в олії тонізують дихальний центр, стимулюють судиноруховий центр. Крім того, камфора виявляє безпосередню дію на міокард, посилюючи в ньому процеси обміну і підвищуючи його чутливість до впливу симпатичних нервів, звужує периферичні кровоносні судини, сповільнює агрегацію тромбоцитів, сприяє відділенню харкотиння.
Застосовують розчин камфори в комплексній терапії при гострій і хронічній серцевій недостатності, колапсі, у випадку пригнічення дихання при пневмонії та інших інфекційних захворюваннях, при отруєнні снодійними і наркотичними засобами. Застосування камфори протипоказане при епілепсії і схильності до судомних реакцій.
При зовнішньому застосуванні препарати камфори виявляють подразнювальну і частково антисептичну дію, у зв’язку з чим ними користуються при міозитах, невритах, суглобовому ревматизмі тощо. Камфора входить до складу інгредієнтів ряду складних препаратів:
- краплі камфорно-валеріанові (див. статтю Валеріана лікарська);
- лінімент перцево-камфорний, камфоцин (див. статтю Перець стручковий однорічний);
- мазь «Гевкамен», мазь «Ефкамон», кишеньковий інгалятор інгакамф, аерозоль «Камфомен» (див. статтю М’ята перцева);
- лінімент «Санітас» (застосовують для втирання при суглобовому і м’язовому ревматизмі, артритах і ексудативному плевриті як знеболювальний і протизапальний засіб).
Галенові препарати ялиці використовують у народній медицині. Настій пагонів або відвар бруньок, які мають відхаркувальні, сечогінні, дезінфікуючі, «кровоочисні» і знеболювальні властивості, дають всередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, бронхітах, туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, циститі, виразці шлунка. Відвар хвої призначають всередину як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги.
Як зовнішній засіб ялицю використовують при відмороженнях (компреси), запаленнях гортані (полоскання), розширенні вен (компреси або натирання), при білях у жінок та смердючій пітливості ніг (ванни).
Лікарські форми і застосування
Внутрішньо:
- відвар сушених бруньок (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2—3 рази на день після їди;
- настій пагонів (30 г сировини на 1 л окропу, настояти 10 хвилин, процідити) по півтори склянки 3 рази на день;
- 30 г хвої промивають холодною кип’яченою водою, заливають склянкою окропу, кип’ятять 20 хвилин, охолоджують, додають на смак мед або цукор і випивають за день.
Зовнішньо:
- компреси з відвару (50 г хвої на 1 л окропу, кип’ятити 10 хвилин, процідити) на відморожені ділянки тіла; полоскання настоєм (250 г хвої кип’ятити 5 хвилин в 1 л води, настояти 2 години, процідити), а з відвареної хвої — компрес на шию (тримати 6 годин);
- компрес або натирання відваром (500 г хвої на 1 л води, кип’ятити 10 хвилин, процідити) при розширенні вен;
- 100 г суміші (порівну) хвої і шишок заливають 1 л окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують і одержаний у такий спосіб настій використовують щодня протягом тижня для сидячих ванн при білях або для ножних ванн при смердючій пітливості.
За редакцією академіка А. М. Гродзінського.
