Петрушка кучерява; петрушка городня, петрушка польова, петрушка посівна; петрушка кудрявая; Petroselinum crispum, синонім — P. sativum — дворічна трав’яниста гола рослина родини селерових (зонтичних).
Листки трикутні, темно-зелені, зверху з полиском; прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, двічіперисторозсічені, з оберненояйцеподібними, при основі клиноподібними, тричінадрізаними або глибокозубчастими листочками (зубці тупуваті, з дрібним білуватим вістрям); верхні — трироздільні, з ланцетно-лінійними частками.
Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки округлі, при основі серцеподібні, виїмчасті, у виїмці — із загнутою всередину часточкою, жовтувато-зелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком.
Плід — двосім’янка. Цвіте у червні — липні.
У перший рік утворює розетку листків і потовщений веретеноподібний корінь, на другий — прямостояче, круглясте, вздовж штриховане, від середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло заввишки 30—100 см.
Поширення. Петрушка кучерява походить з гірських районів Середземномор’я. По всій території України її культивують як пряну рослину, часом вона дичавіє.
Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують плоди (Fructus Petroselini), рідше — листя (Folia Petroselini) і коренеплоди (Radix Petroselini) петрушки. Заготовляють листя в перший рік вегетації рослини й використовують свіжим (у вигляді соку чи подрібненим як приправу до їжі) або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Після завершення сушіння грубий спільний черешок відокремлюють від пластинок і відкидають. Сухого листя виходить 16%. Плоди збирають у період воскової стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Коренеплоди копають наприкінці першого року вегетації (восени) чи навесні наступного року й використовують свіжими, зберігаючи тривалий час у льоху, або розрізають уздовж на кілька частин і сушать у затінку на вільному повітрі. Сухих коренеплодів виходить 18%. Готову сировину зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію (у плодах до 7 %) і флавоноїди (апіїн, лютеолін-7-апіоглюкозид, кверцетин, кемпферол, хризоеріол-7-апіофуранозидоглюкозид, ізорамнетин-3,7-диглюкозид, вербіозид та нарингенін). До складу ефірної олії входять апіол, міристицин, апіолова кислота, алілтетраметоксибензол, пінен тощо. Крім того, у плодах є фурокумарин бергаптен і жирна олія (17—22 %), яка складається в основному з гліцеридів петрозелінової кислоти; у листі — аскорбінова кислота (58—290 мг%), β-каротин (1,7 мг%), токофероли (1,8 мг%) та інші вітаміни, а також білки й цукри (переважно глюкоза і фруктоза); у коренеплодах — нікотинова кислота (1,0 мг%), піридоксин (0,6 мг%), аскорбінова кислота (20—35 %) й інші вітаміни та білки і цукри (переважно сахароза).
Фармакологічні властивості і використання
Галенові препарати петрушки посилюють діурез, підвищують тонус гладенької мускулатури матки, кишечника і сечового міхура, збуджують апетит і поліпшують травлення, пригнічують процеси бродіння в кишечнику, розчиняють камені й пісок у сечовивідних шляхах, регулюють менструації, сприяють виділенню молока у матерів-годувальниць, виявляють жовчогінну, спазмолітичну і потогінну дію.
Застосування препаратів петрушки показане і дає добрий терапевтичний ефект при набряках серцевого походження, водянці, нирковокам’яній хворобі, запальних процесах у сечовому міхурі, простатиті, при функціональних порушеннях травлення, диспепсії, метеоризмі, кишкових коліках, при гіпотонічних маткових кровотечах у післяродовий період, при лікуванні гіпоменструального синдрому, у випадку гарячки та при декомпенсованих пороках серця.
Протипоказано приймати препарати петрушки всередину при нефриті, гострому циститі й подагрі. Надмірне вживання препаратів петрушки може спричинити аборти.
Досить широко використовують петрушку і як зовнішній засіб. Свіжим соком лікують дерматити від укусів комах (знеболювальна дія), виводять ластовиння і темні пігментні плями. Відваром із кореневищ миють обличчя проти загару. Кашку, яка залишається після проціджування настою з листя або коренеплодів, прикладають до фурункулів. Мазь із плодів застосовують при педикульозі.
Лікарські форми і застосування
Внутрішньо:
- настій листя (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по пів склянки 4 рази на день до їди;
- настій коренеплодів (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по пів склянки 4 рази на день до їди;
- настій плодів (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по пів склянки 4 рази на день до їди;
- свіжий сік рослини по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди;
- порошок із плодів по 0,5 г 2—3 рази на день за 30 хвилин до їди;
- відвар плодів (3—4 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варити 7—10 хвилин, процідити) по 1 столовій ложці 5 разів на день при гіпоменореї;
- 3 г суміші плодів петрушки і трави рути садової, взятих у співвідношенні 2 : 1, варять 7—10 хвилин у 300 мл води, проціджують і випивають усе за день ковтками при припиненні менструацій;
- одну — півтори столової ложки суміші плодів петрушки, ялівцю звичайного і фенхелю звичайного (по 5 г), квіток конвалії звичайної і листя берези бородавчастої (по 30 г) настоюють на склянці окропу і п’ють по третині склянки 3 рази на день як сечогінний засіб.
Зовнішньо:
- обмивання свіжим соком;
- змащування маззю із плодів (1 частина сировини на 4 частини мазевої основи).
