Морква посівна; морква їстівна; морковь посевная; Daucus sativus — дворічна трав’яниста жорстковолосиста рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий коренеплід червоно-оранжевого, жовтого або білого кольору, на другий — розетку листків, квіткові стебла й плоди.
Стебло прямостояче, 30—100 см заввишки.
Листки чергові, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені, трикутні.
Квітки правильні, дрібні, білі, червонуваті або жовтуваті, зібрані в складні зонтики. Цвіте у червні — липні.
Плід — двосім’янка.
Поширення. Моркву посівну вирощують по всій території України як овочеву і кормову рослину.
Сировина. Для медичних потреб використовують плоди (Fructus Dauci sativi), коренеплоди (Radix Dauci recens) і зрідка листя рослини (Folia Dauci sativi). Листя збирають під час цвітіння рослини і сушать у затінку на вільному повітрі.
Плоди заготовляють під час повної стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Готову сировину зберігають у закритих коробках. Коренеплоди споживають свіжими або варять.
Хімічний склад. Коренеплоди моркви містять β-каротин (до 24 мг%) та інші каротиноїди, нікотинову (0,55—1,47 мг%), пантотенову (0,26 мг%) і фолієву кислоти та інші вітаміни (Е — 0,63 мг%, С, В1, В2, В6, біотин), флавоноїди (22—60 мг%), фосфоліпіди, лецитин, стероли, інозит (48 мг%), цукри (3,4—12,0%), пектинові речовини (0,3—0,8%), клітковину (0,7—2,0%) і макро- та мікроелементи (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.
Фармакологічні властивості і використання
Коренеплоди моркви вживають не лише як продукт харчування, а й як цінний лікувальний засіб. Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквяний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А (при хворій печінці і зниженій функції щитоподібної залози лікування авітамінозу А малоефективне!), вагітним жінкам і матерям-годувальницям (підвищується секреція молока), людям, професія яких пов’язана з напругою зору, при інфаркті міокарда, як допоміжний лікувальний засіб при кон’юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії (куряча сліпота) і стомленні сітківки.
Як легкий проносний засіб морква використовується при хронічних запорах і геморої, як сечогінний — при хворобах нирок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) пояснюється застосування моркви при зниженій функції щитоподібної залози. Заслуговують на увагу й повідомлення про ефективне застосування моркви при захворюваннях, пов’язаних з порушенням мінерального обміну (хронічні обмінні поліартрити, остеохондроз, жовчнокам’яна і нирковокам’яна хвороби).
Морквяний сік з медом використовують у народній медицині при простуді, розладах травлення, статевому безсиллі (по столовій ложці кілька разів на день). У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, протизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та як засіб, що підвищує стійкість організму до простудних і шкірних захворювань, сприяє ростові й розвиткові дитини.
При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечника вживати моркву всередину протипоказано.
Зовнішньо як болетамувальний, протизапальний і антисептичний засіб терту моркву застосовують для гоєння ран, опіків, відморожень, золотушних і цинготних виразок та при панариції. Свіжим соком полощуть рот при стоматитах, змащують ротову порожнину у дітей при пліснявці. В дерматології терту сиру моркву застосовують місцево для лікування сонячного дерматиту, а в косметиці — для накладання масок при сухості шкіри обличчя.
Коренеплоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у вигляді примочок, компресів, емульсій при лікуванні хронічних захворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок носа і глотки.
Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні, солерозчинні, вітрогінні та протиглисні властивості. Сушене листя моркви заварюють як чай і п’ють при геморої.
Лікарські форми і застосування
Внутрішньо:
- настій плодів (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настояти у термосі протягом ночі) по пів склянки 5—6 разів на день до їди при нирковокам’яній хворобі й метеоризмі (пити гарячим!);
- свіжий сік по 1 столовій ложці 4—5 разів на день, додаючи безпосередньо перед вживанням мед або цукор на смак (дітям дають по 1 столовій ложці 2 рази на день зранку і ввечері натщесерце як глистогінний засіб і при проносі).
Зовнішньо — дві стерті морквини змішують з одним попередньо збитим білком і чайною ложкою прованської олії або молока і невеликою кількістю крохмалю, наносять одержану суміш на обличчя і через 30 хвилин змивають теплою водою.
