Закладання плодового саду, зокрема правильне планування території, розміщення порід і сортів, підготовка грунту, строки і техніка посадки дерев – дуже відповідальна справа.
Хоча територія країни характеризується великою різноманітністю ґрунтово-кліматичних та інших умов, однак при закладці колективних і присадибних насаджень існує ряд загальних положень, які потрібно знати всім — від початківця садівника-аматора до садівника з великим стажем і досвідом.
Наводимо основні положення, які потрібно дотримуватися садівникові-любителю при закладці плодового саду.
Оцінка ділянки
Садівникові-любителю рідко доводиться вибирати площу під сад. Як правило, він закладає його на відведеній ділянці. Однак, знаючи біологічні особливості порід і сортів, які планують висадити, а також найбільш відповідні для них ґрунти, можна краще розмістити плодові дерева, а при необхідності здійснити відповідні меліоративні заходи. Слід звертати увагу, при освоєнні під сад ділянки, на ґрунтові умови і рельєф.
Грунт і підгрунтя
Ґрунти на Поліссі в основному дерново-підзолисті, легкого механічного складу: піщані, глинисто-піщані та супіщані. Значні площі займають також сірі і світло-сірі ґрунти. На них добре ростуть і плодоносять основні плодові породи. Часто в цій зоні на невеликій глибині (менш як 2 м від поверхні) залягають, що утворилися в умовах перезволоження клейові горизонти. Такі ділянки використовують під сад тільки після проведення певних заходів: дренування, насипання валків і т. д.
У Лісостепу основними ґрунтами є чорноземи вилугувані і опідзолені, а також темно-сірі, сірі і світло-сірі лісові, що сформувалися на лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи типові мало - і середньогумусні помірно насичені кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину у них близька до нейтральної (рН 6,3-6,7, а в карбонатних різновидів — 6,8-7). Чорноземи вилугувані мають дещо вищу кислотність. Чорноземи типові середньогумусні добре забезпечені азотом і калієм, помірно фосфором.
Малогумусні різновиди чорноземів типових середньо і недостатньо забезпечені легкодоступними азотом і фосфором і добре калієм. Чорноземи вилугувані і опідзолені – кращі ґрунти для основних плодових порід. Менш придатні для садів і ягідників чорноземи карбонатні, з поверхневим заляганням карбонатів кальцію. На таких ґрунтах плодові рослини часто хворіють хлорозом.
Дуже поширені в Лісостепу сірі лісові ґрунти темно-сірі, сірі і світло-сірі. Часто в багатому колоїдною фракцією ілювіальному шарі сірих лісових ґрунтів на глибині 50-120 см міститься значна кількість рухомого фосфору, навіть більше, ніж у верхньому шарі. Це створює сприятливі умови для засвоєння його рослинами, оскільки тут розташована основна маса кореневої системи дерев.
Крім того, ілювіальний горизонт значною мірою водозатримувальний – він не пропускає воду опадів в нижчі шари ґрунту. Темно-сірі, сірі і світло-сірі лісові ґрунти дуже сприятливі для вирощування плодових і ягідних насаджень.
Сипучі піски або ґрунти, що мають у верхніх генетичних горизонтах відносно незначні прошарки піску (40-60 см), можуть бути використані в садах або ягідниках при обов'язковому збагаченні їх органічною речовиною і при зрошенні. На піщаних ґрунтах вода після опадів просто фільтрується в нижні шари і разом з тим не може піднятися з нижніх горизонтів у верхні.
У районах Придністров'я трапляються ґрунти, сформовані на важких глинах, з виходом на поверхню води — це мочари. Верховодка на невеликій глибині призвела до оглеєння, а часто і до засолення. Дуже оглеєні, так само як і засолені ґрунти, під сади і ягідники непридатні.
В Степу найбільш поширені чорноземи звичайні і південні і темно-каштанові слабосолонцюваті грунти. Вони добре забезпечені азотом, фосфором і калієм. В умовах поливу на таких ґрунтах щорічно отримують високі врожаї. У східній частині степової зони поширені чорноземні ґрунти з домішками піску і щебеню. Для плодових дерев ці ґрунти зазвичай непридатні. Однак, якщо корененепроникні шари залягають на глибині понад 1 м, на таких ділянках при застосуванні зрошення можна вирощувати ягідні культури — суницю, малину, смородину, аґрус.
Непридатні під сади в степовій зоні чорноземи карбонатні на щільних карбонатних породах. Вони поширені в Донецькій і Луганській областях. Закипання карбонатів від соляної кислоти в них зазначено з поверхні. Якщо суцільні карбонатні породи залягають на глибині більше 1 м, то на таких ділянках в зрошуваних умовах можна вирощувати ягідні культури, а якщо понад 2 м, то і плодові дерева зерняткових і кісточкових порід.
Чорноземи південні і слабосолонцюваті, що сформувалися на щільних глинах, можуть бути використані під плодові і ягідні культури тільки після поліпшення їх фізичних властивостей, зокрема механічного складу. Еродовані ґрунти в степовій зоні можуть бути використані для закладки садів і ягідників після внесення високих норм гною або компосту (8-10 кг на 1 м²) та в умовах зрошення.
В Криму кращі для садів наносні ґрунти в долинах річок Альми, Салгіру, Качі. Добре ростуть сади на чорноземних ґрунтах передгір'я, які сформувалися на лесовидних суглинках і легких глинах. Малопридатні в Криму ґрунти, що утворилися на мертелях і щільних некарбонатних породах.
У передгірних районах Карпат переважні для садів і ягідників буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі лісові ґрунти, сформовані на легко - і середньосуглинковому делювії карпатського флішу, а також на елювії-делювії магматичних порід. Тут під сади можна використовувати землі схилів крутістю до 20-25°. Частково або зовсім непридатні для саду — замкнуті улоговини, куди стікає і довго затримується холодне повітря. Навесні у них нерідко пошкоджуються квітки і молода зав'язь плодів, а в суворі зими можуть загинути плодові дерева.
За редакцією кандидата біологічних наук А. С. Матвієвського
