Миндаль звичайний (Amygdalus communis) - гіллястий кущ або невелике (4-8 м заввишки) дерево родини рожевих. Має пагони двох типів: видовжені вегетативні та вкорочені генеративні.
Кора на однолетних побегах красновато-коричневая, на ветвях — серо-бурая, на стволе — серо-черная.
Листки чергові, ланцетні, залозисті, пилчасті, загострені.
Квітки правильні, 5-пелюсткові, двостатеві, майже сидячі, поодинокі або розміщені попарно; пелюстки білі або світло-рожеві.
Плід — костянка; косточка дырчатая ямчатая, сжатая, овальная, с поверхности гладкая.
Цвіте в феврале — марте, до распускания листьев.
Існують дві форми мигдалю звичайного, які морфологічно не розрізняються: із солодким ядром (var. sativa, синонім - var. dulcis) і з гірким (var. amara).
Поширення
Дерева гіркого мигдалю дико ростуть у горах Копетдагу (Туркменія), у західному Тянь-Шані та в південній Вірменії. В Україні, переважно в Криму, мигдаль вирощують у культурі переважно сорти із солодким ядром.
Заготівля та зберігання
Для медичних потреб використовують ядра плодів (Semina Amygdali excorticate) і листя (Folia Amygdali). Плоди - збирають повністю стиглими, коли вони починають жовтіти і випадати із запліднення. Досушують їх на сонці або в приміщенні, яке добре провітрюється. Готову сировину зберігають у сухому місці, стежачи, щоб її не пошкоджували гризуни. Термін зберігання - 4 роки.
Хімічний склад
Семена сладкого миндаля (Semen Amygdalae dulces) содержат жирное масло (30-62%), белок (до 20%), сахарозу (10%), глюкозу, гумоподобные вещества (2-3%), слизь (3%), эмульсин, липазу и другие ферменты, витамины В1 (0,15-0,22 мг %), В2 (0,62 мг %), В5, В6, РР (4,8 мг %), С (6-18 мг %), каротин (0,02-0,17 мг %), дубильные вещества (0,17-1,39%), аспарагин и холин, 18 макро- и микроэлементов (до 3%) — кальций, магний, натрий, железо, марганец, медь, барий и другие.
Семена горького миндаля (Semen Amygdalae amarae) отличаются меньшим содержанием сахаров (3-5%) и жирного масла (35-38%) и наличием гликозита синильной кислоты амигдалина (1,5-8%). Жирное масло сладкого и горького разновидностей миндаля состоит из олеиновой (более 70%), линолевой (20%) и пальмитиновой (3%) кислот, фитостерина (0,3%) и глицеридов насыщенных жирных кислот (до 5%).
Фармакологічні властивості та використання
Солодкий мигдаль рекомендують вживати за недокрів'я, астенії, після перенесених виснажливих хвороб, за затримки росту в дітей і як ліки від судомного кашлю, за підвищеної кислотності шлункового соку, виразки шлунку, особливо в запеклих курців (втамовує епігастральний біль).
Гіркий мигдаль для їжі непридатний. Він містить амигдалін, який під дією соляної кислоти шлунка і ферменту емульсину (є в самому мигдалі) розкладається на глюкозу, бензойний альдегід і дуже отруйну синильну кислоту. З одного плоду гіркого мигдалю може надійти в організм близько 1 мг синильної кислоти. Вважається, що для дорослої людини смертельною дозою є 30-60 плодів гіркого мигдалю, а для дитини - 7-15.
Розштовхуючи ядро солодкого мигдалю з водою або молоком, отримують мигдалеве молоко (Emulsio Amygdalarum), яке застосовують у разі опіків та інших ушкоджень шкіри, у разі свербежу, як косметичний засіб у разі дифузного облисіння і для догляду за шкірою всіх типів.
Мигдальну олію (Oleum Amygdalarum), яку добувають холодним пресуванням ядер солодкого і гіркого мигдалю, застосовують у разі гастритів, колітів, як проносний засіб за запорів (особливо в немовлят) і як основу для лініментів та інших галенових препаратів, а також як розчинник для препаратів, що використовуються у вигляді ін'єкцій.
Як зовнішній засіб мигдальну олію використовують у разі свербіння і пролежнів.
Рафіновану мигдальну олію, отриману гарячим пресуванням, використовують як харчовий продукт і в парфумерній промисловості, а нерафіновану - в миловарінні.
Із макухи солодкого мигдалю виготовляють мигдалеві висівки (Furfur Amygdalarum), які використовують у косметиці як засіб, що пом'якшує й очищає шкіру.
Із макухи гіркого мигдалю шляхом перегонки з водяною парою отримують гірко мигдалеву воду (Aqua Amygdalarum amararum). Для цього макуху подрібнюють на порошок, заливають водою у співвідношенні 1:7, залишають на кілька годин для бродіння, а після цього проводять процес перегонки. Отримана таким чином гірко мигдальна вода містить до 0,25% синильної кислоти і використовується як ефективний седативний засіб у разі бронхіальної астми, катарального бронхіту, гастралгії, гастралгії, кашлю, безсоння та неприборканої блювоти; місцево - як знеболювальний засіб, від кропив'янки та пролежнів (як седативний місцевий засіб).
У гомеопатії настоянку гіркого мигдалю використовують у разі астми, епілепсії, дифтерії.
Лікарські форми та застосування
Внутрішньо:
- настій сухого листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) приймають по півсклянки 4 рази на день між прийомами їжі як протикашльовий засіб;
- мигдальну олію п'ють натщесерце (дорослим - 3 столові ложки, дітям і літнім людям - 1 столова ложка) як проносний засіб;
- 30 г ядер солодкого мигдалю й одне ядро гіркого мигдалю потовкти, змішати зі 100 г молока та 50 г вершків, вживати на день по 2 рази в разі виразки шлунка (вживати за 30 хв. до їди);
- настій на олії (100 г солодкого мигдалю тонко подрібнити, змішати з 2 столовими ложками порошку з листя розмарину справжнього, додати 800 г маслинової олії, витримати один місяць, процідити) вживати по 1 столовій ложці через кожні 2 години в разі гострого запалення тонкого кишківника з діареєю;
- мигдальне молоко (100 г солодкого мигдалю потовкти з невеликою кількістю води й цукру, додати 2 л води, в якій було розчинено 100 г цукру, добре розмішати) вживати по півсклянки тричі на день до їди як пом'якшувальний засіб за кашлю й гастриту;
- солодкий мигдаль вживати по 10 штук тричі на день до їди протягом 3 днів, а наступного тижня - тільки вранці по 20 штук за підвищеної кислотності шлункового соку.
Зовнішньо:
- мигдальне молоко (потрібну кількість мигдалю розтерти з молоком у співвідношенні 1:10 до стану кашки) і мигдальну олію застосовувати для змащування шкіри.
