Щавель кислий; щавель звичайний; щавель кислый; Rumex acetosa — багаторічна трав’яниста рослина родини гречкових.
Стебла прямі, борозенчасті, до 1 м заввишки.
Листки чергові, при основі — із зубчастими розтрубами, які обгортають основу міжвузля; прикореневі й нижні стеблові листки — з довгими черешками, видовжено-яйцеподібні, при основі стрілоподібні, з трикутними гострими, спрямованими вниз боковими лопатями, іноді майже списоподібні, при верхівці більш-менш загострені або тупуваті; верхні — сидячі, вужчі, ланцетно-стрілоподібні.
Плід — тригранний, на верхівці гострокінцевий, темно-коричневий, з полиском горішок.
Цвіте у липні — серпні.
Квітки одностатеві (рослина дводомна), рожеві, червоні або жовтуваті, зібрані у верхній частині стебла в малорозгалужене, негусте, вузьке, волотеподібне суцвіття; у чоловічих квіток частки оцвітини (їх, як і у жіночих квіток, 6) усі спрямовані вгору, видовжено-овальні, внутрішні трохи більші за зовнішні; у жіночих зовнішні частки відігнуті вниз і притиснуті до квітконіжки, внутрішні прямі, округло-серцеподібні, цілокраї, у вирізці при основі з м’ясистим, спрямованим униз придатком.
Поширення. Щавель кислий росте по всій території України на луках, по болотах, у вологих лісах та на галявинах. Як овочеву рослину його широко культивують.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують прикореневе листя (Folia Rumicis acetosae), коріння (Radix Rumicis acetosae) і всю рослину (Herba et radix Rumicis acetosae). Листя використовують у сирому вигляді (готують зелені борщі, юшки, окрошки, салати, додають як приправу до вінегретів), а коріння і траву сушать. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. У листі і стеблах рослини є фенольні сполуки: рутин, гіперозид, кверцетин, кверцитрин, вітексин, авікулярин, катехіни, лейкоціанідин, лейкодельфінідин та хризантемін; органічні кислоти: щавлева, яблучна; вітамін С, каротин, білки, ліпіди, солі заліза і калію. У корінні є значна кількість антра- і таноглікозидів.
Фармакологічні властивості і використання
Препарати щавлю підвищують діурез, стимулюють діяльність печінки і жовчовиділення, посилюють перистальтику кишечника. Малі дози виявляють в’яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокислот) зумовлює капілярозміцнювальні, протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю.
У дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів. У вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Разом з тим треба пам’ятати, що надмірне вживання щавлю може призвести до порушення сольового обміну і розвитку ниркової патології. Необхідна обережність і при введенні в дієту цієї рослини хворим на ентероколіт, гастрит і виразкову хворобу шлунка й дванадцятипалої кишки в стадії загострення.
Зовнішньо, як в’яжучий засіб, щавель використовують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, що супроводжуються запальними явищами. Свіже потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок.
Лікарські форми і застосування
Внутрішньо:
- порошок з коріння по 0,5 г на прийом (на ніч) як проносний засіб;
- настій трави з корінням (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день як протипроносний засіб;
- сік зі свіжого листя по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди як жовчогінний засіб.
Зовнішньо:
- компреси, примочки і полоскання настоєм трави з корінням (готують, як у попередньому прописі).
За редакцією академіка А. М. Гродзінського.
