Щавель кінський; шавель конский; Rumex conlertus — багаторічна трав’яниста рослина родини гречкових.
Стебло пряме, борозенчасте, до 1,5 м заввишки.
Листки чергові, зісподу, особливо по жилках, короткопухнасті, при основі з розтрубами, які обгортають основу міжвузля; нижні листки з довгими, зверху жолобчастими черешками, видовжено-серцеподібні, по краях хвилясті, верхні — яйцеподібно-ланцетні.
Квітки двостатеві, зібрані у верхній частині стебел у густе волотеподібне суцвіття. Оцвітина із шістьох листочків, розміщених у два кола, зелена, чашоподібна; зовнішні листочки оцвітини трохи менші від половини ширини внутрішніх, внутрішні — округло-серцеподібні, з розвиненим горбочком в одній частці, на двох інших горбочки малопомітні.
Плід — тригранний горішок. Цвіте у травні — червні.
Поширення. Щавель кінський росте по всій території України, крім Карпат і прикарпатських районів, на луках, вогкуватих узліссях, у рівчаках.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують корені щавлю (Radix Rumicis conferti), які заготовляють навесні або восени. Викопані корені обтрушують від землі, звільняють від стебел, миють у холодній воді, прив’ялюють на відкритому повітрі, очищають від гнилих і відмерлих частин, розщеплюють при необхідності вподовж і сушать, розстеливши тонким шаром у затінку.
Штучне сушіння проводять при температурі 50—60°. Вихід сухої сировини становить 30—35%. Готову сировину зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Строк придатності — 3 роки.
Аптеками сировина не відпускається.
Хімічний склад. Корені щавлю містять 8—12% дубильних речовин пірокатехінової і пірогалової груп, до 4% похідних антрахінону, у складі яких є хризофанова кислота і емодин, флавоноїд неподин, ефірну олію, кавову кислоту, оксалат кальцію (до 9%), залізо у формі органічних сполук.
Фармакологічні властивості і використання
Біологічна дія щавлю залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблювальний засіб (ефект настає через 10—12 годин), при малих дозах спостерігається протипоносний ефект. Галенові препарати щавлю мають також кровоспинні, глистогінні, холеретичні та холекінетичні властивості.
Основними показаннями до призначення препаратів щавлю є коліти, ентероколіти, геморой, тріщини заднього проходу, глистяна інвазія, гіперполіменорея, кровохаркання, кровоточиві виразки шлунка тощо. Певний терапевтичний ефект спостерігається також при гепатохолециститах, холециститах і холангітах.
Експериментально та в умовах клініки доведено ефективність настойки кореня щавлю при лікуванні гіпертонічної хвороби. Використовують щавель і як зовнішній засіб (роблять полоскання і спринцювання при запальних захворюваннях ротоглотки, піхви і вульви, при білях).
Лікарські форми і застосування
Внутрішньо:
- відвар (5 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 2—3 рази на день за 30 хвилин до їди як в’яжучий, закріплювальний, протиглистяний і кровоспинний засіб або по пів склянки на ніч — як проносне;
- порошок кореня по 0,25 г 3 рази на день як в’яжучий засіб, або по 0,5—1 г на ніч — як послаблювальне;
- настойку (готують на міцній горілці у співвідношенні 1:10) по 50—60 крапель 3 рази на день протягом 2—3 тижнів.
Зовнішньо:
- полоскання відваром (готують, як у попередньому прописі);
- 1 столову ложку сировини заливають 1 л окропу, кип’ятять 5 хвилин, проціджують і одержаний у такий спосіб настій вживають для одного спринцювання.
За редакцією академіка А. М. Гродзінського.
