Кріп та петрушка найпоширеніші пряні культури, які вирощують на городах, присадибних ділянках і навіть у теплицях. Ці культури добре ростуть у різних кліматичних умовах та відзначаються відносною невибагливістю у вирощуванні, що робить їх популярними серед городників.
Вирощування кропу
У кожного народу є свої специфічні пряносмакові рослини. В українців однією з них, безумовно, є кріп. Справді, в усіх куточках України кріп — невід’ємна частка городу. Росте він і серед картоплі, і між огірками, і навколо капусти. Росте, якщо його висіяти на окремій грядці. Часом і самі ми не знаємо, звідки він узявся. Не підніметься рука зрубати його, і стоїть духмяний красень — скубуть його листя для борщу і для салату, а в липні — серпні покладуть його в діжку з огірками чи помідорами або зв’яжуть у жмутик і повісять десь під стріхою чи в іншому, захищеному від дощу місці, і довго ще будуть приємні пахощі літа розливатись по подвір’ю.
Користь кропу
Кріп не лише визнана духмяна, можна сказати, універсальна приправа — він відомий і як дійовий лікувальний засіб. Застосовують його для поліпшення травлення, як сечогінний, болезаспокійливий засіб при різних коліках, а також при нервовій збудливості і тривожному сні.
Настій кропу корисний на початкових стадіях гіпертонії, тому що він сприяє розширенню кровоносних судин і зниженню кров’яного тиску; ним лікують гнійники на шкірі. Він сприяє також виділенню молока у матерів, що годують дітей.
Використання кропу
За способом використання продукції розрізняють столовий кріп на зелень і технічний.
Кріп столовий — це молоді рослини висотою 10—12 см, які ще не утворили квіткових стебел. Свіжі чи висушені такі рослини використовують як ароматну приправу до різних страв.
Технічний кріп одержують під час цвітіння та на початку воскової стиглості насіння. Використовують його для консервування помідорів, огірків та інших овочів.
Насіння кропу використовують при квашенні капусти, виготовленні маринадів, у м’ясному і кондитерському виробництві, а також у медицині.
Як сіяти кріп
Сіють його переважно як ущільнюючу рослину. Щоб постійно мати свіжу зелень, краще сіяти через 20—25 днів.
Кріп сіють під зиму перед настанням постійних морозів з таким розрахунком, щоб насіння не встигло прорости, і рано навесні.
При підзимній сівбі товарна продукція кропу надходить на 5—8 днів раніше, ніж при весняній. Сіють кріп рядковим та стрічковим (чотири і шість рядків) способами з відстанню між рядками і стрічками 45—60, а між рядками в стрічці 15—20 см.
Зелень кропу вирощують тільки стрічковим способом і на 10 м² витрачають 1,2—1,5 г насіння.
Насіння кропу для отримання технічної продукції висівають рядковим способом — 0,8—1 г на 10 м². Глибина загортання насіння 2—3 см. Щоб мати свіжу зелень кропу протягом літа, висівають його рано навесні, а далі у кілька строків через кожні 8—10 днів аж до липня.
Навесні сіють сухим або намоченим насінням. Сухе насіння дає сходи на 15—20-й, а намочене — на 5—10-й день після сівби. Насіння намочують за 2—3 доби до сівби і щодня замінюють воду. Перед сівбою його підсушують до сипучості.
Догляд за посівами
Догляд включає прополювання, розпушення і регулярні поливи. Протягом вегетації ґрунт розпушують і виполюють бур’яни в рядках і міжряддях.
Рослини добре реагують на достатню кількість вологи, особливо у період активного росту зелені. Якщо ґрунт пересихає, зелень може ставати грубішою і менш ароматною. Після поливу або дощу ґрунт між рядками бажано розпушувати, щоб покращити доступ повітря до кореневої системи. За потреби рослини можна підживлювати легкими мінеральними або органічними добривами.
Хвороби та шкідники
Кріп досить стійкий до багатьох хвороб, проте іноді рослини можуть уражуватися грибковими захворюваннями, такими як борошниста роса або різні плямистості листя.
Серед шкідників інколи зустрічаються попелиця та інші дрібні комахи, які можуть пошкоджувати молоді рослини. Для профілактики важливо дотримуватися сівозміни, не загущувати посіви та підтримувати чистоту на грядках.
Збір урожаю
Зелень кропу можна зрізати вже через три–чотири тижні після появи сходів, коли рослини досягнуть достатньої висоти. Збирання проводять поступово, зрізаючи молоді пагони або окремі листки.
Для заготівлі на зиму кріп часто зрізають до початку цвітіння, коли він має найбільш насичений аромат. Зелень використовують у свіжому вигляді, а також сушать або заморожують для подальшого використання.
Вирощування петрушки
Петрушка – це більше пряна рослина, ніж коренеплід. Але й коренеплоди у неї дуже смачні тушковані, у супах, окрошках. Однак ширше використовується листя петрушки. Є два різновиди цієї культури – коренева і листяна (звичайна і кучерява петрушка).
У науковій медицині петрушку не використовують. Однак лікарі рекомендують вживати цю рослину як сечогінний засіб, вона сприяє виведенню піску та каміння з нирок та сечового міхура. Зовнішньо використовують від наривів, ластовиння, комариних і бджолиних укусів.
Якщо пожувати коріння петрушки, зникне неприємний запах із рота від часнику.
Особливості вирощування
Петрушка є холодостійкою культурою і добре переносить прохолодні погодні умови. Взимку під снігом чи солом’яним гною вона витримує зниження температури до мінус 30 °С. Для отримання ранньої продукції можна висівати під зиму.
Вона найкраще росте на родючих, пухких і добре зволожених ґрунтах із нейтральною реакцією. Для вирощування петрушки бажано обирати добре освітлені ділянки, хоча рослина може рости і в легкій напівтіні. Важливо також дотримуватися сівозміни, оскільки повторне вирощування культури на одному місці може призводити до зниження врожайності та поширення хвороб.
Петрушка – найближчий родич моркви, тому агротехніка вирощування петрушки майже така сама, як і моркви. Але сіяти її широкою смугою не слід – краще рядками через 20-25 см.
Строки садіння
Посів петрушки зазвичай проводять ранньою весною, коли ґрунт стає придатним для обробітку. Насіння проростає досить повільно, тому сходи можуть з’являтися лише через два–три тижні після посіву. Іноді петрушку висівають і влітку для отримання свіжої зелені восени. У деяких випадках застосовують підзимовий посів, який дозволяє отримати ранні сходи навесні.
Посів насіння
Перед посівом ґрунт перекопують і добре розпушують. Насіння петрушки висівають у неглибокі борозенки на глибину приблизно 1,5-2,5 см. На 10 м висівають 6-7 г насіння. Між рядками залишають відстань близько 20–25 см. Після сівби ґрунт ущільнюють.
Після появи сходів рослини зазвичай проріджують, щоб вони мали достатньо простору для росту та розвитку. Петрушку потрібно проріджувати двічі: при появі 2-3 справжніх листків і після 5-6-го. Після другого проріджування на 1 м рядка має залишитися 30-35 рослин.
Догляд
Догляд за петрушкою полягає у регулярному поливі, розпушуванні ґрунту та видаленні бур’янів. Рослини потребують помірної, але стабільної вологості ґрунту. Якщо ґрунт пересихає, зелень може ставати грубішою і менш соковитою.
Після поливу або дощу ґрунт між рядками розпушують, щоб покращити доступ повітря до кореневої системи. За потреби рослини підживлюють добривами, що сприяє формуванню густої та ароматної зелені.
Хвороби та шкідники
Петрушка іноді може уражуватися грибковими хворобами, серед яких зустрічаються борошниста роса, плямистості листя та різні види гнилей. Серед шкідників іноді зустрічаються попелиця та морквяна муха, яка може пошкоджувати кореневу систему. Для профілактики важливо дотримуватися правил сівозміни, своєчасно видаляти бур’яни та не загущувати посіви.
Збір урожаю
Зелень петрушки можна починати зрізати вже через кілька тижнів після появи сходів, коли рослини достатньо зміцніють. Збирання проводять поступово, зрізаючи зовнішні листки, щоб рослина могла продовжувати рости.
Якщо вирощують кореневу петрушку, коренеплоди зазвичай викопують восени. Зелень використовують у свіжому вигляді, а також сушать або заморожують для подальшого використання.
Урожай збирають при необхідності до пізньої осені, тому що рослини її не ушкоджуються заморозками. Щоб мати зелень петрушки навесні, кілька рядків її восени не викопують. Зелень з неї можна брати до постійних морозів і під час зимових теплих днів. Тільки перед настанням морозів прикривають її листям чи соломою.
Це дворічна культура. Частину коренеплодів викопують і зберігають у льоху для вживання, вигонки зелені та насіння.
