Механічний склад ґрунту
Під сади без попереднього окультурення непридатні як важкі глинисті ґрунти, так і дуже легкі за механічним складом сипучі піски. Глинисті маловодопроникні ґрунти швидко пересихають внаслідок інтенсивного капілярного підняття вологи, характеризуються поганим повітряним режимом.
Сипучі піщані ґрунти легко пропускають талу і дощову воду в нижні шари і в результаті поганої капілярності не здатні подавати її з нижніх, більш вологих шарів у верхні.
Щоб поліпшити фізичні властивості глинистих ґрунтів, потрібно до їх верхнього шару, яким заправляють садивні ями, додати, добре перемішавши, 1/4-1/5 частини піску. Фізичні властивості легких піщаних ґрунтів поліпшують, додаючи до них важку глинисту фракцію. Добрий ефект дає додавання річкового мулу. Якщо відразу окультурити всю площу немає можливості, то ґрунт окультурюють у садивних ямах. Останні при цьому викопують більших розмірів — 1,5-2 м в діаметрі та 0,7-1 м глибиною.
З метою окультурення піщаного ґрунту добрий ефект дає додавання до нього ставкового мулу. Останній не лише збагачує ґрунт на поживні речовини, а й значно поліпшує його фізичні властивості.
При освоєнні під сад торфово-болотних ґрунтів, які сформувалися в умовах надмірного зволоження, потрібно насамперед здійснити дренаж, завдяки чому аеробні процеси стануть переважаючими, а закисні сполуки заліза, що є отруйними для коріння плодових рослин, перейдуть в окисні. Слід пам'ятати, що заболочені торфові ґрунти дуже збіднені на фосфор, калій, кальцій, магній, сірку і мікроелементи.
Торфово-болотні ґрунти краще використовувати під ягідні культури. Перед садінням кущових ягідників та малини на місці майбутніх рядів слід викопати траншеї шириною 40-50 та глибиною 40 см. Траншеї слід заправити спеціально приготовленим або завезеним родючим ґрунтом.
Кислотність ґрунту
Основні плодові породи потребують ґрунтів з слабокислою або близькою до нейтральної реакцією. Висока кислотність пригнічує активність корисної мікрофлори, що своєю чергою зменшує кількість доступних рослинам форм азоту. На кислих ґрунтах рухомі сполуки фосфору й калію та деякі мікроелементи можуть вимиватись у нижні шари ґрунту, за межі кореневої системи.
Про високу кислотність ґрунту може свідчити наявність трав'янистої кислотолюбної рослинності — хвоща польового, щавлю горобиного, жовтцю повзучого, мітлиці білої та ін. Негативно реагують на кислотність ґрунту конюшина червона, буркун білий, люцерна, лисохвіст, райграс, грястиця збірна. Якщо на ділянці добре ростуть ясен, клен, дуб і граб, лобода біла і кропива, то це свідчить, що ґрунт не дуже кислий і на ньому можуть рости основні плодові та ягідні культури.
Кислотність ґрунту найчастіше виражається в показниках гідролітичної (мг • екв на 100 г ґрунту) або обмінної кислотності (рН). При гідролітичній кислотності 3 мг • екв і більше ґрунт треба вапнувати. На кожну одиницю гідролітичної кислотності слід внести з розрахунку на 1 м² площі 150 г вапна (СаС03). Наприклад, при гідролітичній кислотності 3 мг • екв на 100 г ґрунту норма вапна з розрахунку на 1 м² площі повинна становити (при вапнуванні на глибину 20-22 см) 450 г (3 • 150). На легких піщаних ґрунтах розраховані норми вапна зменшують на 25-30 %.
За показниками обмінної кислотності норму вапна встановлюють так: при рН 4,5 і менше на легких піщаних і супіщаних ґрунтах потрібно внести 400 г вапна на 1 м² площі під перекопування ґрунту. Якщо обмінна кислотність вища (рН нижча на 0,5), норму вапна зменшують на 25—30 %. При рН 5 і більше ґрунт у садах можна не вапнувати.
Засолення
Солонці та солончаки часто трапляються у степовій зоні і менше в лісостеповій, під сади та ягідники непридатні. Слабосолонцюваті ґрунти — чорноземи, каштанові — можна використовувати під плодові насадження, якщо перед їх освоєнням провести гіпсування. Норму гіпсу встановлюють залежно від ступеня засолення ґрунту, зокрема від вмісту в ньому натрію. Якщо гіпсують лише верхній шар ґрунту (20-2 см), норма гіпсу на 1 м² площі становить 200-300 г. При гіпсуванні шару ґрунту 40-45 см під плантажну оранку чи перекопування вносять 400-600 г гіпсу на 1 м² площі.
Підґрунтові води
Близьке від поверхні залягання підґрунтових вод згубно впливає на плодові дерева. Вони погано ростуть, суховершать. Яблуня та груша добре ростуть і плодоносять, якщо підґрунтові води протягом тривалого періоду (понад місяць) знаходяться не ближче 2 м від поверхні ґрунту, а на піщаних і супіщаних ґрунтах — не ближче 1,5 м. Смородина та порічки добре ростуть і плодоносять при заляганні підґрунтових вод на глибині 1,2-1,3 м, малина — 1 м, суниці — 0,7 м. На ділянках з близьким стоянням підґрунтових вод перед закладанням саду необхідно влаштовувати дренаж. Якщо немає дренажу, то плодово-ягідні рослини можна вирощувати на спеціально зроблених підвищеннях — валах, горбиках, підвищених грядках. При цьому слід надавати перевагу деревам на вегетативних підщепах, коренева система яких залягає ближче від поверхні ґрунту.
Ерозія ґрунту
Під колективні та присадибні сади можна використовувати угіддя, розміщені на схилах. Ґрунти таких земель характеризуються різним ступенем змитості. Слабо- та середньозмиті з них придатні для вирощування садів і ягідників.
Дуже змиті ґрунти, як правило, непридатні для закладання промислових садів та ягідників. Проте при спорудженні водовідвідних і водозатримуючих валів, лотків-швидкотоків на них можна закладати колективні та присадибні сади. Такі ґрунти потребують внесення високих норм органічних добрив (8-12 кг на 1 м²), а іноді й завезення родючого ґрунту.
Схили понад 6° перед закладанням саду краще затерасувати. Замість суцільних терас можна влаштовувати для садіння дерев напівтераси (лунки, чаші). Поверхню її висипають родючим шаром ґрунту, так само як і на суцільних терасах.
На дуже змитих ґрунтах схилів (терасованих і не терасованих) велике значення мають розмір садивних ям та їх удобрення. Під зерняткові культури треба копати ями діаметром 1,5-2, а під кісточкові — 1-1.5 м. Глибина ям 90-100 см. Вони повинні бути заправлені родючим шаром ґрунту. В ґрунт, який вносять у ями, на дуже змитих ділянках необхідно додавати, рівномірно розмішуючи з землею, перегній-сипець з розрахунку 20-25 кг на 1 м² засипаного ґрунту.
За редакцією кандидата біологічних наук А. С. Матвієвського
