Груша дика (Pyrus communis) — велике (20—30 м заввишки) листопадне дерево родини трояндових. Має бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами гілки.
Листя длинночерешковые, очередные, овальные или почти округлые, по краю мелкопильчатые; молодые — густоповстистоопушенные, старые — голые, темно-зеленые, блестящие.
Квітки правильні, двостатеві, білі або блідо-рожеві, в щитковидних суцвіттях.
Плід несправжній, грушовидний або округлий, соковитий, з великою кількістю кам'янистих клітин у м'якуші.
Цвіте со второй половины апреля до начала мая. Плоды созревают в сентябре — октябре.
Поширення
Росте по всій території України (крім крайнього Степу) в світлих і мішаних лісах, по чагарниках, на узліссях. Часто розводять у садах.
Заготівля та зберігання
Для виготовлення ліків використовують плоди, які збирають після повного достигання, коли вони падають самі або легко обтрушуються. Свіжими їх можна використовувати 2—3 місяці, зберігаючи в прохолодному приміщенні. Про запас плоди сушать у сушарках, попередньо при температурі 82— 84°С, а потім — при 70°С. Рослина неофіцінальна.
Хімічний склад
Плоди містять дубильні й пектинові речовини, 0,1—0,2% органічних кислот (яблучна, лимонна та інші), аскорбінову кислоту (12—22 мг%), каротин, вітаміни В, і РР, цукри, ефірну олію та мінеральні солі.
Фармакологічні властивості та використання
У народній медицині свіжі плоди або виготовлену з них наливку використовують як в'яжучий засіб у разі розладів шлунка та кишківника, відвар сушених плодів уживають за кашлю, проносу, як жарознижувальний і протигарячковий засіб, а грушевий сік - як сечогінний засіб за нирковокам'яної хвороби.
Споживають плоди груші свіжими, сушеними, печеними, вареними і квашеними, їх переробляють на соки, повидло і квас.
Свіжі плоди краще вживати після того, як вони відлежалися, бо при цьому зменшується кількість дубильних речовин, знижується кислотність, а крохмаль частково переходить у цукор.