Гній – одне з найцінніших добрив. У ньому є всі основні елементи мінерального живлення рослин, що входять до їх хімічного складу – азот, фосфор, калій, кальцій, магній, залізо, сірка, бор, марганець, мідь, цинк, кобальт тощо. З гноєм у ґрунт надходить велика кількість мікроорганізмів, які, розкладаючи органічну масу, перетворюють поживні речовини на легкорозчинні, доступні для рослин сполуки. Кількість мікроорганізмів становить близько 1% загальної маси гною.
При розкладанні та мінералізації гною виділяється вуглекислий газ, який у свою чергу використовується рослинами у процесі фотосинтезу. Гній позитивно впливає фізичні властивості грунту. Так, під його дією важкі глинисті ґрунти стають менш в’язкими, рихлішими, покращуються їх водопроникність і аерація. Сипучі ж піщані ґрунти, навпаки, стають більш в’язкими, краще затримують вологу. Він сприяє покращенню структури ґрунту.
Гній — найбільш доступний і поширений вид місцевих органічних добрив. Містить усі потрібні для росту рослин поживні речовини. Крім того, гній своєю органічною масою збільшує у ґрунті вміст гумусу, чим сприяє поліпшенню структури. Якщо в господарстві є тварини (корова, свині тощо), гній слід зберігати в змішаному бурті. За якістю такий гній не поступається перед гноєм від окремих тварин (за винятком овечого).
Місце для бурта треба очистити і вкрити торфом або соломою шаром 20—30 см. Ширина бурта 1,5—2 м, висота 1—1,5 м. Укладати гній потрібно щільно, перешаровуючи торфом або рідкою соломою, щоб запобігти втратам азоту та органічних решток. Вивершені бурти треба вкрити торфом, подрібненою соломою або шаром землі 15—20 см. Якщо гній, складений взимку, залишають до осені, бурт потрібно вкрити землею з усіх боків.
Іноді гній вивозять взимку на город окремими купами і залишають до весни, щоб розкидати під перекопування і оранку. Але в даному разі він втрачає значно більше поживних речовин, ніж у буртах.
Гній, що зберігається у добре ущільнених буртах, через 3—4 місяці зменшується в об’ємі на 20—25 % і є напівперепрілим. З часом, коли втрачається орієнтовно половина об’єму, гній перетворюється на чорну маслянисту масу з решток соломи. Такий гній зветься перепрілим. Якщо його перетримати й далі, він перетворюється на перегній. При цьому втрачається близько 70—75 % початкового об’єму бурта.
Особлива цінність гною полягає в тому, що він є повільно діючим добривом. Поживні речовини, що містяться в ньому, переходять у доступні для рослин сполуки не відразу, а поступово, протягом 3-5 років і більше. Гній буває неоднаковий за хімічним складом, відповідно і з агрохімічної цінності.
Найпоширеніші способи зберігання гною: нещільний (гарячий), щільний (холодний) та гарячепресований. При нещільному способі з доступом повітря процес розкладання органічних речовин відбувається інтенсивно, супроводжуючись значним підвищенням температури та втратою великої кількості азоту у формі аміаку.
Щільний спосіб зберігання гною відбувається в анаеробних умовах. При цьому з боків і зверху гній прикривають шаром ґрунту. Органічні речовини гною розкладаються повільно, тому при такому зберіганні азоту втрачається мало.
Гарячепресований спосіб зберігання гною має два етапи. Спочатку гній складають не ущільнюючи. Через 3-6 днів, коли температура підвищиться до 50-60 ° С, гній ущільнюють, обкладають землею і далі зберігають так само, як і при щільному способі. При такому способі напівперепрілий гній отримують швидше, ніж при щільному, через 1,5-2 місяці, проте втрати азоту також більші.
Перепрілий гній (перегній) містить майже вдвічі більше азоту і в 2-4 рази більше фосфору та калію, ніж свіжий. Хороший ефект дає додавання в гній фосфоритного борошна (2% від гною) або суперфосфату (1%), а також хлористого калію (0,2-0,5% від маси гною).
При внесенні гною його потрібно відразу ж після розкидання загорнути у ґрунт. Не можна тримати гній тривалий час розкиданим на поверхні або в малих купах, оскільки це призводить до втрати значної кількості азоту, а відповідно і зниження його ефективності.
