Петрушка городня, петрушка польова, петрушка посівна (Petroselinum crispum, синонім - P. sativum) - дворічна трав'яниста гола рослина родини селерових (зонтичних).
Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки округлі, при основі серцевидні, виїмчасті, у виїмці — з загнутою всередину часточкою, жовтувато зелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком.
Плід - двосім'янка. Цвіте в червні - липні.
У перший рік утворює розетку листків і потовщений веретеноподібний корінь, на другий — прямостояче круглясте вздовж штриховане, від середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло заввишки 30-100 см.
Листки трикутні, темно-зелені, зверху з полиском; прикореневі й нижні стеблові листки довго черешкові, двічі перисто розсічені, з обернено яйцеподібними, при основі клиноподібними, тричі надрізаними або глибоко зубчастими листочками (зубці тупуваті, з дрібним білуватим вістрям); верхні - три роздільні, з ланцетно-лінійними частками.
Поширення
Петрушка кучерява походить з гірських районів Середземномор'я. По всій території України її культивують як пряну рослину, часом вона дичавіє.
Заготівля та зберігання
Для лікарських потреб використовують плоди (Fructus Petroselini), рідше — листя (Folia Petroselini) і коренеплоди (Radix Petroselini) петрушки. Заготовляють листя в перший рік вегетації рослини й використовують свіжим (у вигляді соку чи подрібненим як приправу до їжі) або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі або у приміщенні з доброю вентиляцією. Після припинення сушіння грубий спільний черешок відокремлюють від пластинок і відкидають. Сухого листя виходить 16%. Плоди збирають у період воскової стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Коренеплоди копають у кінці першого року вегетації (восени) чи навесні наступного року й використовують свіжими, зберігаючи тривалий час у льоху, або розрізають уздовж на кілька частин і сушать у затінку на вільному повітрі. Сухих коренеплодів виходить 18%. Готову сировину зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Рослина неофіцінальна.
Хімічний склад
Усі частини рослини містять ефірну олію (у плодах до 7%) і флавоноїди (апіїн, лютеолін-7-апіоглюкозид, кверцетин, кемпферол, хризоеріол-7апіофуранозидоглюквзид, ізорамнетин-3,7-диглюкозид, вербіозид та нарингенін). До складу ефірної олії входять апіол, міристицин, апіолова кислота, алілтетраметоксибензол, пінен тощо. Крім того, у плодах є фурокумарин бергаптен і жирна олія (17-22%), яка складається в основному з гліцеридів петрозелінової кислоти; у листі — аскорбінова кислота (58-290 мг %), 0-каротин (1,7 мг %), токофероли (1,8 мг %) та інші вітаміни, а також білки й цукри (переважно глюкоза і фруктоза); у коренеплодах — нікотинова кислота (1,0 мг %), піридоксин (0,6 мг %), аскорбінова кислота (20-35%) й інші вітаміни, білки та цукри (переважно сахароза).
Фармакологічні властивості та використання
Галенові препарати петрушки посилюють діурез, підвищують тонус гладенької мускулатури матки, кишечнику і сечового міхура, збуджують апетит і поліпшують травлення, пригнічують процеси бродіння в кишечнику, розчиняють камені й пісок у сечовивідних шляхах, регулюють менструації, сприяють виділенню молока у матерів годувальниць, виявляють жовчогінну, спазмолітичну і потогінну дію.
Застосування препаратів петрушки показане і дає добрий терапевтичний ефект при набряках серцевого походження, водянці, нирковокам'яній хворобі, запальних процесах у сечовому міхурі, простатиті, функціональних порушеннях травлення, диспепсії, метеоризмі, кишкових коліках, гіпотонічних маткових кровотечах у післяродовий період, лікуванні гіпоменструального синдрому, гарячки та декомпенсованих пороках серця.
Протипоказано приймати препарати петрушки всередину при нефриті, гострому циститі й подагрі. Надмірне вживання препаратів петрушки може спричинити аборт.
Досить широко використовують петрушку і як зовнішній засіб. Свіжим соком лікують дерматити від укусів комах (знеболююча дія), виводять ластовиння і темні пігментні плями. Відваром із кореневищ миють обличчя проти загару. Кашку, яка залишається після проціджування настою з листя або коренеплодів, прикладають до фурункулів. Мазь із плодів застосовують при педикульозі.
Лікарські форми та застосування
Внутрішньо:
- настій листя (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) приймають по півсклянки 4 рази на день до їди;
- настій коренеплодів (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) приймають по півсклянки 4 рази на день до їди;
- настій плодів (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) приймають по півсклянки 4 рази на день до їди;
- свіжий сік рослини приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди;
- порошок із плодів приймають по 0,5 г 2-3 рази на день за 30 хв. до їди;
- відвар плодів (3-4 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варити 7-10 хв., процідити) приймають по 1 столовій ложці 5 раз на день при гіпоменореї;
- 3 г суміші плодів петрушки і трави рути садової, взятих у співвідношенні 2:1, варять 7-10 хв. у 300 мл води, проціджують і випивають усе за день ковтками при припиненні менструацій;
- одну-півтори столової ложки суміші плодів петрушки, ялівцю звичайного і фенхелю звичайного (по 5 г), квіток конвалії звичайної і листя берези бородавчастої (по 30 г) настоюють на склянці окропу і п'ють по третині склянки тричі на день як сечогінний засіб.
Зовнішньо:
- обмивання свіжим соком;
- змащування маззю з плодів (1 частина сировини на 4 частини мазевої основи).
Під редакцією академіка А. М. Гродзінського
