Абрикос звичайний (нар.мореля, жерла, рурега), (лат. Armeniaca vulgaris) — листопадне дерево, рідше кущ родини розових.
Листочки чергові, широкі, яйцевидно-округлі, при основі майже серцевидні, цілісні, нерівнопилчасті.
Квітки двостатеві, майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві, одиничні, рідше — по дві в листкових пазухах.
Плід — соковито-м'ясиста кістянка, оранжева або жовта, з бархатистоопушеною поверхнею.
Цвіте у квітні – травні.
Поширення
В дикому стані трапляється на Кавказі, в Туркменії. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.
Сировина
Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.
Хімічний склад
М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 % ), бета-каротин (1,6 мг % ), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг % ), залізо, срібло тощо. У насінні є жирна олія (30—50% ), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослого абрикоса); в камеді є арабіноза (41 % ), галактоза (44 % ), глюкуронова кислота (16 % ), мінеральні та білкові речовини.
Використання
Лікувальна цінність плодів абрикоса зумовлена високим вмістом у них вітамінів, мікро- і макроелементів, цукрів тощо. Так, 100 г абрикосів впливають на процес кровотворення так само, як 40 мг заліза або 250 г свіжої печінки.
Свіжі абрикоси корисно вживати під час вагітності, при анемії, захворюваннях шкіри, слизової оболонки ротової порожнини, при трофічних виразках гомілки, при серцевосудинних захворюваннях, що супроводяться набряками. В останньому випадку корисно практикувати один раз на тиждень розвантажувальний день (протягом дня за 4 рази рівними порціями з'їдають 300 г намоченої кураги і випивають 0,5 л абрикосового соку з м'якушем).
Сушені абрикоси (урюк, курага) рекомендують при атеросклерозі, коронарній недостатності як джерело добре засвоюваного калію. Дітям рекомендується вживати свіжі абрикоси при гіпо- й авітамінозах.
При сонячних опіках обличчя використовують маски з абрикосового соку.
Хворим на діабет і ожиріння свіжі й сушені абрикоси слід вживати в обмеженій кількості. Недоцільно призначати абрикоси для лікування і профілактики гіпо- та авітамінозу провітаміну А хворим на печінку та хворим зі зниженою функцією щитовидної залози, оскільки в цих випадках каротин не засвоюється.
Насіння йде на виготовлення абрикосової олії, яку використовують так само, як персикову або мигдалеву олію. Споживається насіння і в харчуванні. Вживати насіння в їжу треба обережно, не більше як по 20 г за один раз, щоб не отруїтися.
Абрикосова камедь (Gummi Armeniacae) виробляється у вигляді порошку білого або жовтуватого кольору й інколи використовується як обволікаючий засіб.
У китайській народній медицині насіння абрикосів у чистому вигляді використовують як заспокійливий засіб при кашлі та гикавці, в суміші з іншими лікарськими рослинами — при бронхіті, трахеїті, ларингіті, коклюші та нефриті.
