В’яжучі засоби — речовини рослинного походження (таніни, дубильні речовини), які зумовлюють згортання білка, внаслідок чого білкові мембрани втрачають воду, ущільнюються, кровоносні капіляри звужуються настільки, що лейкоцити (білі тільця крові) не можуть крізь них проходити. Шкіра, слизові покриви ніби терпнуть, у роті від них в’яже, відчувається терпкий смак.
Однак клітини і тканини зберігають життєдіяльність, і після видалення в’яжучих речовин повністю відновлюють її. У шлунку і кишках в’яжучі речовини осаджують білки їжі і слизу, так що з них утворюються плівки, які захищають стінки органів травлення від подразнень. Через це автоматичні хвилеподібні скорочення гладеньких м’язів, які проганяють харчові маси через кишечник, уповільнюються або й припиняються. Тому харчові маси довше затримуються в кишках, з них більше поглинається води, і калові маси стають твердими. Пронос під дією в’яжучих речовин припиняється, а тому їх часто застосовують саме з такою метою.
До того ж більшість в’яжучих речовин припиняє діяльність мікрофлори, затримуючи поділ клітин і створюючи несприятливі умови. В’яжучі речовини припиняють і кровотечу, сприяючи зсіданню білків крові (наприклад, при геморої).
В’яжучі речовини застосовують і тоді, коли необхідно ущільнити шкіру, зменшити діяльність залоз, припинити неприємні запахи від тіла. В’яжучі засоби одержують з кори дуба, калини, вільхи сірої, а також з її шишок, кореневищ родовика, змійовика, калгану, коренів і листя бадану товстолистого, трави водяного перцю, грициків, з листя шавлії й мучниці, з насіння щавлю, з плодів чорниць і черемхи та з чаю.
